Другие треки от Fiolet
Другие треки от Yevhenii Dubovyk
Описание
Композитор: Сергей Мартинюк
Композитор: Роман Андрухов
Автор текста: Сергей Мартинюк
Текст и перевод песни
Оригинал
Така тендітна, немов цвіт абрикосовий.
Я забуваю з тобою про зиму і осені. Я забуваю з тобою, що ця війна без кінця.
А я, хлопчисько простий з дикого заходу, люблю неначе востаннє та з розуму зведу.
Людині треба людина, а я завжди кудись іду.
Поживемо - побачимо!
Ти знаєш, я не герой зі коми.
Поживемо - побачимо.
Поживемо, давай. . .
Шукає теплий щоку твій холодний ніс. Я забуваю з тобою, що світ - це темний ліс.
Я забуваю з тобою, що спокою гріш ціна.
А я, хлопчисько простий з дикого заходу, люблю неначе востаннє та з розуму зведу.
Людині треба людина, а я завжди кудись іду.
Поживемо - побачимо!
Ти знаєш, я не герой зі коми. Поживемо - побачимо.
Я теж шукав свій маленький рай.
Поживемо - побачимо. Ти усміхаєшся так безборонно.
Поживемо - побачимо.
Поживемо і не питай, чому правда чужа така мила, своя, як під серцем ніж.
Як запах випитої зранку на обідці кави.
І ми, немов в старій французькій мелодрамі, в якій герої не знають, чого хочуть, пробач. . .
Я так люблю твою смішну ранкову неохайність. Пора чекати б цей дощ, цю вчорашню крайність.
Я так люблю твій старенький червоний плащ.
Поживемо - побачимо!
Ти знаєш, я не герой зі коми. Поживемо - побачимо.
Я теж шукав свій маленький рай.
Поживемо - побачимо. Ти усміхаєшся так безборонно.
Поживемо - побачимо.
Поживемо і не питай, чому правда чужа така мила, своя, як під серцем ніж.
Перевод текста на русский
Такая хрупкая, как цвет абрикосовый.
Я забываю с тобой о зиме и осени. Я забываю с тобой, что эта война без конца.
А я, мальчишка простой с дикого запада, люблю как в последний раз и с ума сведу.
Человеку нужен человек, а я всегда куда-то иду.
Поживем – увидим!
Ты знаешь, я не герой из комы.
Поживем – увидим.
Поживем давай. . .
Ищет тёплый щеку твой холодный нос. Я забываю с тобой, что мир – это темный лес.
Я забываю с тобой, что покоя грош цена.
А я, мальчишка простой с дикого запада, люблю как в последний раз и с ума сведу.
Человеку нужен человек, а я всегда куда-то иду.
Поживем – увидим!
Ты знаешь, я не герой из комы. Поживем – увидим.
Я тоже искал свой маленький рай.
Поживем – увидим. Ты улыбаешься так беззащитно.
Поживем – увидим.
Поживем и не спрашивай, почему правда чужда такая милая, своя, как под сердцем нож.
Как запах выпитого утром на ободке кофе.
И мы, словно в старой французской мелодраме, в которой герои не знают, чего хотят, извини. . .
Я так люблю твою смешную утреннюю неаккуратность. Пора ждать этот дождь, эту вчерашнюю крайность.
Я так люблю твой старенький красный плащ.
Поживем – увидим!
Ты знаешь, я не герой из комы. Поживем – увидим.
Я тоже искал свой маленький рай.
Поживем – увидим. Ты улыбаешься так беззащитно.
Поживем – увидим.
Поживем и не спрашивай, почему правда чужда такая милая, своя, как под сердцем нож.