Другие треки от Fiolet
Описание
Композитор: Сергей Мартинюк
Композитор: Роман Андрухов
Автор текста: Сергей Мартинюк
Текст и перевод песни
Оригинал
Така тендітна, немов цвіт абрикосовий. Я забуваю з тобою про зиму й осені.
Я забуваю з тобою, що ця війна без кінця. Вразних нас весна!
А я, хлопчисько простий з дикого заходу, люблю неначе востаннє та з розуму зведу.
Людині треба людина, а я завжди кудись йду.
Поживемо - побачимо.
Ти знаєш, я не герой зі коми. Поживемо - побачимо.
Поживемо, давай! Шукає теплу щоку твій холодний ніс.
Я забуваю з тобою, що світ - це темний ліс.
Я забуваю з тобою, що спокою гріш ціна. Вразних нас весна.
А я, хлопчисько простий з дикого заходу, люблю неначе востаннє та з розуму зведу.
Людині треба людина, а я завжди кудись йду.
Поживемо - побачимо. Ти знаєш, я не герой зі коми.
Поживемо - побачимо.
Я теж шукав свій маленький рай. Поживемо - побачимо.
Ти усміхаєшся так безборонно.
Поживемо - побачимо. Поживемо.
І не питай, чому правда чужа така мила своя, як під серце ніж?
Як запах випитої зранку наодинці кави.
І ми, немов старі у французькій мелодрамі, в якій герої не знають, чого хочуть. Пробач, пробач!
Я так люблю твою смішну ранкову неохайність.
Перечекати б цей дощ, цю вчорашню крайність.
Я так люблю твій старенький червоний плащ.
Поживемо - побачимо.
Ти знаєш, я не герой зі коми. Поживемо - побачимо.
Я теж шукав свій маленький рай.
Поживемо - побачимо. Ти усміхаєшся так безборонно.
Поживемо - побачимо.
Поживемо.
І не питай, чому правда чужа така мила своя, як під серце ніж?
Перевод текста на русский
Такая хрупкая, как цвет абрикосовый. Я забываю с тобой о зиме и осени.
Я забываю с тобой, что эта война без конца. Вразных нас весна!
А я, мальчишка простой с дикого запада, люблю как в последний раз и с ума сведу.
Человеку нужен человек, а я всегда куда-то иду.
Поживем – увидим.
Ты знаешь, я не герой из комы. Поживем – увидим.
Поживем давай! Ищет тёплую щеку твой холодный нос.
Я забываю с тобой, что мир – это темный лес.
Я забываю с тобой, что покоя грош цена. Вразных нас весна.
А я, мальчишка простой с дикого запада, люблю как в последний раз и с ума сведу.
Человеку нужен человек, а я всегда куда-то иду.
Поживем – увидим. Ты знаешь, я не герой из комы.
Поживем – увидим.
Я тоже искал свой маленький рай. Поживем – увидим.
Ты улыбаешься так беззащитно.
Поживем – увидим. Поживем.
И не спрашивай, почему правда чужда такая милая своя, как под сердце нож?
Как запах выпитого утром наедине кофе.
И мы, как старые во французской мелодраме, в которой герои не знают, чего хотят. Прости, прости!
Я так люблю твою смешную утреннюю неаккуратность.
Переждать этот дождь, эту вчерашнюю крайность.
Я так люблю твой старенький красный плащ.
Поживем – увидим.
Ты знаешь, я не герой из комы. Поживем – увидим.
Я тоже искал свой маленький рай.
Поживем – увидим. Ты улыбаешься так беззащитно.
Поживем – увидим.
Поживем.
И не спрашивай, почему правда чужда такая милая своя, как под сердце нож?